У 1617 році староста міста Теребовлі Петро Ожга запрошує до міста ченців ордену кармелітів. У 1620р. він дарує ченцям грунт у Теребовлі недалеко від Миколаївської церкви для будівництва костелу. В цьому ж році шляхтич Микола Косинський подарував ченцям житловий будинок, бровар і приміщення крамниці на березі річки Гнізни. У 1624р. о.о. кармеліти побудували тимчасовий дерев’яний костел і такий же монастир. Лише у 1635 році розпочалося будівництво мурованого костелу і монастиря. На його будівництво в цьому ж році Адам Комарівський подарував кармелітам 6 000 злотих. До 1640р. будівництво костелу і монастиря в основному було завершене. Ансамбль монастиря складався з масивного костелу, до якого з північного заходу при блокований двохповерховий монастир. Перед головним фасадом костелу була дзвіниця. Територію монастиря кармелітів оточував оборонний мур х чотирма двохярусними наріжними вежами. Мур і вежі муровані з цегли і оснащені бійницями.

Головний вхід на територію монастиря знаходиться в центрі південно-східної стіни, яка тягнеться паралельно нинішній вул. Т.Шевченка. Вхід має вигляд арки, над якою у ХІХ ст. надбудували триарочну дзвіницю. В плані огородження територія монастиря має вигляд майже правильного квадрата орієнтованого приблизно по сторонах світу. Спочатку територія монастиря була розділена муром на дві частини: на монастирське подвір’я, яке прилягало до келій, і власне територію костелу. Цей мур розібрали після Другої світової війни. На північ від комплексу споруд монастиря кармелітів уздовж ріки Гнізни лежав оточений муром монастирський город, сад з пасікою, там же була конюшня та інші господарські будівлі.

У воєнному відношенні оточений муром костел кармелітів не було серйозною перешкодою. Він міг протистояти лише невеликим загонам татарів чи повсталих селян. Коли Теребовлі загрожував чисельний та сильний противник, кармеліти шукали захисту за потужними мурами Теребовлянському замку.

Успенський костел монастиря кармелітів – найбільша за масштабом споруда монастирського комплексу. Його архітектурні форми і об’єкти  прості, суворі та важкі. Орієнтовани костел майже із заходу на схід. Храм являє собою тринафну чотиристопну базиліку з видовженою вівтарною частиною. Спочатку головний фасад костелу завершували дві вежі, які, напевно, мали оборонну роль. У другій половині 17ст. під час польсько-турецьких війн ці вежі були пошкоджені і уже не були відновлені при відбудові зруйнованого храму на початку 18ст. за старостування Стефана Потоцького. Пошкоджені вежі зрівняли по вистоі і покрили односхилим дахом. Найдавніше зображення ансамблю споруд монастиря кармелітів знаходимо на гравюрі нідерландського художника Романа де Хооха, який відтворив панораму знищеного міста і облогу Теребовлянського замку у 1675р. Акварельна картина художника Кромбаха десь з 1820р. і гравюра А.Лянге зафіксували костел приблизно таким, яким він був до 1988р.

Фундамент і стіни комплексу споруд монастиря побудовані з ламаного червоного пісковика теребовлянських родовищ, а склепіння викладено з цегли. Костел має три конфорси із сірого пісковика: один з північного і два з південного боків, які укріплюють стіни.

У середині 18ст. костел ґрунтовно реставрували. На відміну від зовнішніх фасадів інтер’єр костелу був вишуканий і пишний. Стіни і склепіння покрили фресками, які виконав в Йосиф Майєр – один з найкращих майстрів фрескового стінопису Речі Посполитої. Кошти н аці цілі виділили баронеса Дульська з сином. Їх портрети, як і портрети старост, висіли на стінах захристів храму. Самуель Дульський навіть похований в побудованій гробниці в підвалі костелу.

З північного боку до вівтарної частини костелу примикає двохповерховий корпус келій. Монастир має широкий коридор з одностороннім розташуванням келій. Коридор і келії мають хрещаті цегляні склепіння. В наріжному корпусі монастиря розміщена каплиця. Відреставрований костел і монастир у 1781р. був освячений. З 1810р. по 1927р. за згодою ченців-кармелітів костел використовувався для парафіяльних цілей, бо дерев’яний парафіяльний костел згорів.

У другій половині 19ст. монастир кармелітів знову потребує реставрації, але її не провели через відсутність коштів. Лише у 1906 – 1907рр. від реставрували південну частину мурів з в’їзною брамою та дзвіницею , а також дзвіницю навпроти костелу і наріжну південно-східну вежу. У 1910р. проведена реставрація південно-західної вежі.