Теребовля, Теребовля...
Де широке подільське роздолля —
Загніздилась моя Теребовля.
Проживають тут люди робочі,
Що до праці і співу охочі.
Теребовль — неабияке місто.
Я кажу це вам всім урочисто.
Наші предки тут ліс теребили,
З птаством, звіром у злагоді жили.
Цілину тут тверду підіймали
І орала залізні кували.
Чоловіки харчі добували,
Жінки пряли і їх виглядали.
Сивий Тереб на мудру пораду
Всіх старійшин скликав на нараду.
Щоб посіяне рясно родило,
Тут приносили треби Ярилу.
Князь Василько колись тут ходив,
Рідний край від всіх зайд боронив.
Про князівство своє добре дбав,
Різний люд він сюди поселяв.
Тут ступала нога Морозенка
І тремтіла душа вороженька.
Амазонка, прекрасна Софія
Тут здолала османського змія.
Сивий замок про це пам’ятає
І камінням своїм промовляє.
Наші предки любили свободу,
У вогонь йшли за неї, у воду.
Теребовля немало страждала,
Та із попелу завжди вставала,
Мов той Фенікс, вона воскресала
Хліб ростила, житло будувала,
Пережила всі бурі й незгоди
І діждалась святої свободи.
Воля — це подарунок із неба, —
Понад все берегти її треба.
Ось і нині період критичний.
Відбувається щось хаотичне:
Воля є, але бідних все більше,
І, подейкують, буде ще гірше.
Вірю: час цей тривожний, непевний
Переборе, здолає напевно
Теребовля й засяє барвисто,
Мов перлина найкраща в намисті.
Будуть хати нові на помості,
І сюди приїздитимуть гості,
Серед них і заморські, багаті
Крам і розум у нас купувати.
В лісі чистими будуть кринички,
Будуть бігти швидкі електрички,
Відійдуть і печаль, і тривога,
І усі прославлятимуть Бога.
І музей краєзнавчий, нарешті,
Не у Празі і не в Будапешті, —
В Теребовлі, у рідній окрузі,
Щонайкращим буде, любі друзі!
Буде Гнізна нести срібні води,
Будуть люди на лоні природи
На її берегах засмагати,
А закохані ранок стрічати.
І зрадіють Василько з Тарасом,
Що це місто у ногу із часом
У майбутнє врочисто крокує,
Що будує воно, не руйнує.
Теребовле — красо світанкова!
Ти для мене — як мила розмова.
Ти — моє споконвічне коріння,
Ти — любов моя щира, нетлінна!
Загніздилась моя Теребовля.
Проживають тут люди робочі,
Що до праці і співу охочі.
Теребовль — неабияке місто.
Я кажу це вам всім урочисто.
Наші предки тут ліс теребили,
З птаством, звіром у злагоді жили.
Цілину тут тверду підіймали
І орала залізні кували.
Чоловіки харчі добували,
Жінки пряли і їх виглядали.
Сивий Тереб на мудру пораду
Всіх старійшин скликав на нараду.
Щоб посіяне рясно родило,
Тут приносили треби Ярилу.
Князь Василько колись тут ходив,
Рідний край від всіх зайд боронив.
Про князівство своє добре дбав,
Різний люд він сюди поселяв.
Тут ступала нога Морозенка
І тремтіла душа вороженька.
Амазонка, прекрасна Софія
Тут здолала османського змія.
Сивий замок про це пам’ятає
І камінням своїм промовляє.
Наші предки любили свободу,
У вогонь йшли за неї, у воду.
Теребовля немало страждала,
Та із попелу завжди вставала,
Мов той Фенікс, вона воскресала
Хліб ростила, житло будувала,
Пережила всі бурі й незгоди
І діждалась святої свободи.
Воля — це подарунок із неба, —
Понад все берегти її треба.
Ось і нині період критичний.
Відбувається щось хаотичне:
Воля є, але бідних все більше,
І, подейкують, буде ще гірше.
Вірю: час цей тривожний, непевний
Переборе, здолає напевно
Теребовля й засяє барвисто,
Мов перлина найкраща в намисті.
Будуть хати нові на помості,
І сюди приїздитимуть гості,
Серед них і заморські, багаті
Крам і розум у нас купувати.
В лісі чистими будуть кринички,
Будуть бігти швидкі електрички,
Відійдуть і печаль, і тривога,
І усі прославлятимуть Бога.
І музей краєзнавчий, нарешті,
Не у Празі і не в Будапешті, —
В Теребовлі, у рідній окрузі,
Щонайкращим буде, любі друзі!
Буде Гнізна нести срібні води,
Будуть люди на лоні природи
На її берегах засмагати,
А закохані ранок стрічати.
І зрадіють Василько з Тарасом,
Що це місто у ногу із часом
У майбутнє врочисто крокує,
Що будує воно, не руйнує.
Теребовле — красо світанкова!
Ти для мене — як мила розмова.
Ти — моє споконвічне коріння,
Ти — любов моя щира, нетлінна!
Леон ГОРОДИСЬКИЙ
Джерело: http://zhnyborody.te.ua
