Підгірянський монастир знаходиться на недалекій околиці Теребовлі біля с.Підгора. Офіційно пам’ятка датується XVII ст., але її початки губляться ще в ХІІст.

Монастир і церква чину св. Василія Великого знаходиться на високому пагорбі, який із заходу омивається водами р.Серет. Монастир і зблокована з ним церква у свій час були обведені муром з теребовлянського червоного пісковика. В плані територія монастиря мала форму неправильного чотирикутника із чотирма двохярусними вежами по кутах. Оборонні стіни орієнтовані, приблизно, по сторонах світу. З веж найкраще збереглася південно-західна вежа. Біля неї, в південній стіні, є хвіртка. Друга вежа, південно-східна, була трохи витягнута вперед. Склепіння було аркадове, а в цоколі розміщувався підвал. Вежа південно-східна мала одне вікно на схід і кілька бійниць. Під нею і біля неї за межами її фундаментів знаходяться підвали. Четверта вежа не збереглася зовсім. Оборонний мур також мав бійниці. На сьогодні мур частково зберігся лише з південної сторони. Довжина муру між вежами з південної сторони становила 75м., із східної та північної по 85м., а із західної – 141м.

Із північної сторони в центрі оборонної стіни, сьогодні не існуючої, знаходилась трьохповерхова чотирикутна вежа, яка одночасно слугувала і в’їзною брамою. З боків в’їзної брами розташовані дві гарматні бійниці. Дві гарматні бійниці були на другому і три – на третьому поверхах. Крім цього, на другому і третьому поверхах влаштовані вікна. На третьому поверсі їх шість, розташовані по два у північній і південній стіні і по одному в західній і східній. Вежа з в’їзною брамою служила монахам для спостереження за наближенням противника, а також астрономічною обсерваторією.

До в’їзної брами зі східної сторони і до північного оборонного муру примикає будівля монастиря довжиною приблизно 64м. До монастирської будівлі в південному торці при блокована  церква розміром 24х14м. Монастирський корпус одноповерховий, за винятком центральної двоповерхової частини, яка висунута на захід. Вздовж монастиря іде коридор з одностороннім розміщенням приміщень від сходу, за винятком центральної частини, де приміщення розміщені з двох сторін коридору. Вхід до монастиря знаходився із західної сторони. Першими дверима заходили до обширного передпокою, з якого направо і наліво вели двері до двох невеликих кімнат з одним вікном і арочним склепінням. Арочні склепіння мали всі приміщення, коридор і церква. Склепіння вимуровані з легкого губачтого вапняка. З передпокою двері вели в коридор. В коридорі, навпроти входу, на стіні був малюнок Спасителя на Хресті. З правої сторони від цієї картини знаходились двері до двох келій, з’єднаних між собою дверима. На другому поверсі серединою приміщення також ішов коридор, з якого в двох торцях вели двері на горища прилеглих двох крил монастиря. Із західної сторони коридору знаходилися двері до великої кімнати з трьома вікнами. Ця кімната з’єднувалася дверима з іншою кімнатою. Кімнати обігрівала одна піч. Можливо, тут жив ігумен, або була бібліотека. Із східної сторони коридору розташовувалися такі ж дві кімнати, як і на першому поверсі.

На першому поверсі у лівому крилі знаходилася велика, розміром 11х5м. їдальня. До неї прилягала з північної сторони невелика кімната для зберігання і миття посуду, а за нею,  з’єднана лише чотирикутним отвором для подачі їжі, кухня. Праву половину приміщення кухні займало велике вогнище, над яким підносився широкий мурований димохід, який високо піднімався над дахом. Він зберігся до наших днів. В кінці лівого крила монастиря під оборонним муром знаходилось дві кімнати, призначені, можливо, для кухарів, і кладовка. Ці кімнати відділялися від кухні коридором з виходом на город.

У правому крилі монастиря знаходилося сім келій. Шість з них мали по одній печі на дві келії, а сьома, велика за розміром, без печі, можливо, це був карцер для монахів, які провинилися. Всі печі монастиря опалювалися з коридору. Коридор з правої сторони закінчувався дверима, які вели до церкви. Церква мала одне вікно у вівтарі і ще чотири в бічних стінах. Головний вхід до церкви був із заходу, а з півдня був ще один, додатковий вхід, а також вхід до вівтаря. Склепіння були без розпису, лише побілені.

На  захід від приміщення монастиря стояло ще якесь квадратне приміщення, а під західним муром розміщувалися господарські будівлі. З південної сторони церкви навпроти входу на віддалі 7м. стояв кам’яний хрест.

На утримання монастиря польський король Ян Казимир дипломом від 1663р. призначив село Семенів. Монахам було дозволено рубати дрова у старостинському лісі, а монастир був звільнений від всяких обов’язків і податків перед теребовлянським староством. Після ліквідації монастиря австрійською владою, монастирська бібліотека опинилася у Львівському університеті, головний престіл церкви – у Яновському костелі, іконостас у церкві с.Могильниця, а великий дзвін у с.Зарваниця.

Джерело: Курсова робота Володимира КУЧЕРЯВОГО: "ІСТОРІЯ ТЕРЕБОВЛІ У ПОЛЬСЬКО-АВСТРІЙСЬКИЙ ПЕРІОД (1349 - 1914рр.)"