Вівторок, 21.11.2017, 15:03
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
Меню сайту
Форма входу
Календар

 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Зима в Теребовлі
 За вікном падають на землю тисячі білих лапатих сніжинок… Легкий вітер неквапно піднімає їх над дахами будинків і вводить в танок… Перша вечірня темрява, оповившись в пелену туману, повільно опановує місто. Стародавні вулички порожніють, залишаючи на спогад про день, поодинокі вогні ліхтарів… 
 Я не пам’ятаю ще однієї такої сніжної зими… Хіба що колись давно, в дитинстві, коли кучугури снігу та морози були прийнятною реальністю, а зараз – це, швидше, виняток із правил. Самі собою згадуються фрагменти-спогади дитячих років, сповнених радості та цікавості, наївності та допитливості, доброти та щирості… Усе це переплелось із кожною лапатою сніжинкою, яка пролітає у мене за вікном.
 Моє місто прекрасне завжди: і в ще не впевнених у собі променях весняного сонця, коли охоплена паводками та першою зеленню земля, ніжно підставляється під рятівні промінчики світила, і в жарку пору літа, коли кожен шукає порятунку від спеки в тінях дерев та у водоймах, і в охоплену тужливо-холодними дощами осінь, яка востаннє щороку дарує нам жовтогарячі листки дерев, які ми зберігаємо, але саме в обіймах снігу, цього пухнастого покривала, моє місто здається якимось особливим та неповторним. І не важливо, чи дивитися на нього із давньої Замкової гори, чи з берегів замерзлої Гніздни, з метушливих вуличок чи зі сповнених природної свіжості парків. Воно все одно залишається неповторним та манівливим, а кожен сантиметр його дорожньої бруківки випромінює спогади з власної історії.
 Не знаю, можливо місто пам’ятає і більш сніжні зими, адже їх в його історії було майже тисяча, але сьогоднішня пора року мені запам’ятається надовго. І не лише своєю температурною гаммою, а й спогадами про часті прогулянки моїм містом, про запорошений білою ватою ліс, наповнений особливим шармом Замок та переповнене спогадами серце…
 Можливо, саме так говорить кожен патріот своєї маленької батьківщини, але не закохатися у це до болі рідне містечко не можливо. Варто лише просто навчитися бачити у ньому все прекрасне та неповторне, і не надто важливою стає пора року, яка панує на дворі. Значно більш вагомим є наше з Вами відношення до цих вуличок, до цієї бруківки доріг, до цього Замку, який, затаївшись, спостерігає за кожним із нас, ось уже не перше століття. Його мури вже постаріли, але щозими, рік в рік, їх покривають теплою шубою снігу, яка хоча б трохи дає змогу йому зігрітися… 
 І не важливо чи народилися ви тут, чи просто не що давно сюди приїхали… Теребовля завжди прийме вас у свої обійми, зачарує і залишить по собі безліч спогадів, які так хочеться перегортати, фотоальбомними світлинами, за гарячою чашкою кави, щоразу, коли за вікном іде повільний лапатий сніг, сповнений ностальгії за дитинством, за друзями, за рідним містом, яке завжди на тебе чекає…

Категорія: Мої статті | Додав: Адміністратор (06.03.2010)
Переглядів: 731 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Всі права захищено. Володимир КУЧЕРЯВИЙ © 2017
Архів записів
Опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 247
Статистика сайту

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Пошук