Теребовлянська ікона Божої Матері колись врятувала замок

Мальовниче, багате історією місто Теребовля Тернопільської області має свою родзинку: на високій горі розкинулися мури старого замку, який в різні роки боронив цей край від ворогів. Сьогодні він напівзруйнований, але і місцеві жителі, і гості шанують, люблять цю місцину. Бо тільки звідси відкриваються такі чудові краєвиди, що аж дух захоплює. І Теребовля в усій красі – як на долоні...

– Наше місто згадується ще в Іпатіївському літописі, – розповідає Ігор Зінчишин, директор Теребовлянського історико-краєзнавчого музею. – Відомо, що володарював на цих землях князь Василько. У 1340-х роках польський король Казимир захопив Галичину і Теребовлю. Трохи пізніше і був збудований перший невеликий за розмірами замок. Однак 1453 року перші загони татар посунули на Україну. Один із  шляхів проходив через Теребовлю – відбулися десятки нападів ворогів. Отож, замок поступово руйнували. Тому 1534 року староста Стенчина своїм коштом добудував в’їзну вежу. У 1631-32 роках вже інший староста Балабан збудував нинішній замок, який сьогодні у руїнах, бо зазнав кількох нападів. Один з них – 1675 року під час польсько-турецької війни. Турецький паша зі своїм військом, взявши кілька замків, підступив до Теребовлі. Місцеві жителі, монахи запаслись продовольством, принесли в замок і образ Теребовлянської Божої Матері. Він був чудодійним плачучим. Саме покров Цариці Небесної і врятував тоді місто. Завойовники бачили, що кожного ранку Божа Матінка з піднятими руками обходила замок. І тоді турецький паша  сказав: "Можна боротися з силою військовою, але не з силою Божою”.

– А де зараз чудодійний образ?

– Ікона Божої Матері, яку мистецтвознавці датують XVI століттям, зберігається у Львові в соборі святого Юра. Напад татар 1688 року був нищівний: місто спалили майже вщент, замок захопили і поруйнували знову. Однак найстрашнішої руйнації завдала все ж австрійська влада. Пишний палац перетворили в конюшню, каміння зі стін брали на мощення доріг. Теребовля в усі часи зазнавала різних випробувань. Окрім пожеж, жителі міста тричі страждали через морову заразу. Тому в ньому проживало всього три тисячі жителів (сьогодні – 14000 – авт.). Навколишні ліси й поля були багаті на дичину (водились навіть дрохви), водойми – на рибу.  Ігор Ілліч переконаний, що нищівної шкоди теребовлянському довкіллю завдала ще й радянська меліорація.

– А як же замок? Його не намагалися відродити?

– Раніше було навіть соромно вести туди екскурсії. Однак нині в нього з’явився господар. Замок має статус історико-архітектурного заповідника і входить до списку "Замки Тернопілля”. Наскільки могли, тут навели порядок, – розповідає директор музею і веде нас на високу гору, де височіють руїни твердині.

Перша зупинка – біля однієї зі стін-укріплення, на котрій викарбувані імена людей, які щось корисне зробили і для міста, і для відбудови самого замку.

– У теребовлянському палаці, окрім кімнат, було аж сім підвалів з винним погрібком. До сьогодні збереглася криниця 45-метрової глибини, з якої брали воду. А взагалі цю місцину полюбляють чорні археологи. Невідомо чи щось тут віднайшли, але копали точно, – продовжує екскурсію Ігор Ілліч. – Зазначу, що в Теребовлі навіть у XVI-XVII сторіччях був свій кат – містер святої справедливості. Дуже розвивалися ремесла. Була своя  каменоломня. Точильні бруски з неї возили в Китай і Персію. Саме тисячі тонн місцевого каменю возами витягли на цю гору для будівництва замку. Ото люди трудилися! Й дбали за місто, щоб ворог його не захопив.

– Під час екскурсій якісь легенди розповідаєте?

– Звісно. Одна з них про бідну жінку, яка хотіла розбагатіти. Вважалося, що за 400-літню історію у підземеллях накопичилося велике багатство. Вхід в нього відкривався лише один день – у страсний четвер, коли священик читав Євангеліє у церкві неподалік. Тож, дочекавшись четверга, жінка разом зі своєю малою донькою  пішла в замок. Вхід в підземелля відчинився. Вона скинула запаску і почала її наповнювати золотом. Вирішила вийти і висипати його, щоб повернутися за золотом знову. Але забула про дитину. Тим часом священик закінчив читати Євангеліє і вхід в підземелля зачинився. Всередині залишилася дитина. Кожного дня згорьована мати приходила до муру. Через рік вона знову навідалася сюди у четвер, вхід відкрився й ненька побачила, що донечка сидить на тому самому місці, в руках тримає огризок яблучка. Коси в неї вже підросли. Дівчинка сказала, що щоднини Пані в білому приходила до неї і приносила їсти...

...Теребовлянський замок у 1885 році відвідував Іван Франко. Не забувають стежки до нього і поляки. Ігор Зінчишин розповів, що одного разу екскурсія з польського генерального штабу оглядала замок пізно ввечері (так хотіли доторкнутись до минувшини). Його кожен куточок роздивились з допомогою ліхтариків. Місцеві тут люблять святкувати День молоді, започаткували і козацькі забави. А ще радує око сторічний  парк рідкісної чорної європейської сосни.

http://www.visnyk.lutsk.ua