Теребовлянська ікона Божої Матері колись
врятувала замок
Мальовниче, багате історією місто Теребовля
Тернопільської області має свою родзинку: на високій горі розкинулися мури
старого замку, який в різні роки боронив цей край від ворогів. Сьогодні він
напівзруйнований, але і місцеві жителі, і гості шанують, люблять цю місцину. Бо
тільки звідси відкриваються такі чудові краєвиди, що аж дух захоплює. І
Теребовля в усій красі – як на долоні...
– Наше місто згадується ще в Іпатіївському літописі, –
розповідає Ігор Зінчишин, директор Теребовлянського історико-краєзнавчого
музею. – Відомо, що володарював на цих землях князь Василько. У 1340-х роках
польський король Казимир захопив Галичину і Теребовлю. Трохи пізніше і був
збудований перший невеликий за розмірами замок. Однак 1453 року перші загони
татар посунули на Україну. Один ізшляхів проходив через Теребовлю – відбулися десятки нападів ворогів.
Отож, замок поступово руйнували. Тому 1534 року староста Стенчина своїм коштом
добудував в’їзну вежу. У 1631-32 роках вже інший староста Балабан збудував
нинішній замок, який сьогодні у руїнах, бо зазнав кількох нападів. Один з них –
1675 року під час польсько-турецької війни. Турецький паша зі своїм військом,
взявши кілька замків, підступив до Теребовлі. Місцеві жителі, монахи запаслись
продовольством, принесли в замок і образ Теребовлянської Божої Матері. Він був
чудодійним плачучим. Саме покров Цариці Небесної і врятував тоді місто.
Завойовники бачили, що кожного ранку Божа Матінка з піднятими руками обходила
замок. І тоді турецький пашасказав:
"Можна боротися з силою військовою, але не з силою Божою”.
– А де зараз чудодійний образ?
– Ікона Божої Матері, яку мистецтвознавці датують XVI століттям, зберігається у
Львові в соборі святого Юра. Напад татар 1688 року був нищівний: місто спалили
майже вщент, замок захопили і поруйнували знову. Однак найстрашнішої руйнації
завдала все ж австрійська влада. Пишний палац перетворили в конюшню, каміння зі
стін брали на мощення доріг. Теребовля в усі часи зазнавала різних випробувань.
Окрім пожеж, жителі міста тричі страждали через морову заразу. Тому в ньому
проживало всього три тисячі жителів (сьогодні – 14000 – авт.). Навколишні ліси
й поля були багаті на дичину (водились навіть дрохви), водойми – на рибу.Ігор Ілліч переконаний, що нищівної шкоди
теребовлянському довкіллю завдала ще й радянська меліорація.
– А як же замок? Його не намагалися відродити?
– Раніше було навіть соромно вести туди екскурсії. Однак
нині в нього з’явився господар. Замок має статус історико-архітектурного
заповідника і входить до списку "Замки Тернопілля”. Наскільки могли, тут навели
порядок, – розповідає директор музею і веде нас на високу гору, де височіють
руїни твердині.
Перша зупинка – біля однієї зі стін-укріплення, на котрій
викарбувані імена людей, які щось корисне зробили і для міста, і для відбудови
самого замку.
– У теребовлянському палаці, окрім кімнат, було аж сім
підвалів з винним погрібком. До сьогодні збереглася криниця 45-метрової
глибини, з якої брали воду. А взагалі цю місцину полюбляють чорні археологи.
Невідомо чи щось тут віднайшли, але копали точно, – продовжує екскурсію Ігор
Ілліч. – Зазначу, що в Теребовлі навіть у XVI-XVII
сторіччях був свій кат – містер святої справедливості. Дуже розвивалися
ремесла. Була своякаменоломня. Точильні
бруски з неї возили в Китай і Персію. Саме тисячі тонн місцевого каменю возами
витягли на цю гору для будівництва замку. Ото люди трудилися! Й дбали за місто,
щоб ворог його не захопив.
– Під час екскурсій якісь легенди розповідаєте?
– Звісно. Одна з них про бідну жінку, яка хотіла
розбагатіти. Вважалося, що за 400-літню історію у підземеллях накопичилося
велике багатство. Вхід в нього відкривався лише один день – у страсний четвер,
коли священик читав Євангеліє у церкві неподалік. Тож, дочекавшись четверга,
жінка разом зі своєю малою донькоюпішла
в замок. Вхід в підземелля відчинився. Вона скинула запаску і почала її
наповнювати золотом. Вирішила вийти і висипати його, щоб повернутися за золотом
знову. Але забула про дитину. Тим часом священик закінчив читати Євангеліє і
вхід в підземелля зачинився. Всередині залишилася дитина. Кожного дня
згорьована мати приходила до муру. Через рік вона знову навідалася сюди у
четвер, вхід відкрився й ненька побачила, що донечка сидить на тому самому
місці, в руках тримає огризок яблучка. Коси в неї вже підросли. Дівчинка
сказала, що щоднини Пані в білому приходила до неї і приносила їсти...
...Теребовлянський замок у 1885 році відвідував Іван
Франко. Не забувають стежки до нього і поляки. Ігор Зінчишин розповів, що
одного разу екскурсія з польського генерального штабу оглядала замок пізно
ввечері (так хотіли доторкнутись до минувшини). Його кожен куточок роздивились
з допомогою ліхтариків. Місцеві тут люблять святкувати День молоді,
започаткували і козацькі забави. А ще радує око сторічнийпарк рідкісної чорної європейської сосни.